яєчна шкаралупа більш-менш гнучкий нехай приплив спадає від дверей до дверей витріщені очі . У басейні кольорів Мірлітон сказаного пасе вилами містить порядок зламаності духу . Це вечори яскравіше інших де дитина сподівається не проходь через це знову . Дихання стародавніх тварин , ці докембрійські морські рептилії , коли мозок був легким , задовго до того, як були люди , але те сонце і місяць зібралися для деяких орієнтирів депонований до кінця оповідання . 212
Так воно і є , тому що це було нелегко забути ганчірки дитини, збудованої в слухняності і відформатований дорослий закликав загнути комір перед ярмом соціального ноу-хау . Ви жили ти подорожував світом ви відчули біль і німийце є не завжди народжуючись для себе . Мімікрія, яка змусила вас вижити це просто схованка стикаються з найвищим випробуванням , це просто кеш перед прагненням увічнити вид , це просто обгортка змушуючи почуття евакуювати нещастя , це просто маска за те, що не зміг вдихнути запах нової доби це просто миття пальців за нездатність маніпулювати знаннями , це просто подорож для ваших бажань щодо незаповнених місць , це просто обман для вибору без подальшої підтримки творчого парадоксу накладений марш світанок до трансдисциплінарності . Ви замерзли ви скам'янілі і вітер пустелі просіюючи його частинки знімає тілесний захист вібруючий скелет доставити до порожнечі перша пісня витоків . Є висохлі трупи із загадковою графікою що зустрічає авантюрист і хрумтить у щоденнику подорожі , невеликі чорнильні плями різкі та вибілені риси між доріжками з іншого часу іншої свідомості . Це дужки постановка де родомонтадес опіка де більше не належить об'єкт зручності коли так багато потрібно зробити ми піддані королівства у завоюванні нашого людства . Просто жест просто пісня, щоб обійняти всесвіт за ознаками життя об'єднати воду і вогонь під аркою самоти . Бути в іскри буття гострі відчуття від укусів без розслаблення розуму , бути hors du chaos диво ми рудих мурах доставили у поспіху наших щоденних справ , бути абсолютно відповідальним . Потім перед копитом не здіймає пилу білий шлях знати, як покінчити з ілюзіями , бути грайливим швидкоплинні спогади в самий раз , задихатись задихатися і приходь чекає на нас світло глибини віків в осад відомих речей бездомний дивлячись передбачувана вертикальність усмішка на губах задоволення з повним прийняттям Ці речі ці осколки ці тумани що жоден поганий чарівник не може виявити . Відпочинок на морі, щоб пестити берег під тролінговим небом , ще раз поміркувати наш шанс бути таємницею так що це так , зробити скасувати по зеленій стежці котушка деревини , зубчастий кручена гумка шматок сухого мила знесірчений сірник , просування по непересічному поверсі покинуті швачка шпильки у кутку щирої усмішки . що там є , це несподівано , дуже інтенсивним способом , це життя перед смертю , наш той, хто мене несе , запліднює мене й оживляє . Це життя там , вічність . 211
Вгору по стіні
Картинна рейка з гарячого сланцю
Soft Eyed Face Glow
з білою бородою
що голос змушує вібрувати .
Масштаб життя
падіння першої рептилії
що вітер здуває зі стежки
до піратських жуків .
туманний сигнал
під час подиху звіра
піднімаючись долиною .
Штампований відступ
Число Авогадро
чий відкритий піджак відкриває
серце, оточене миром .
Плавний політ
ангели вгорі
каштан і черешня
стовпи мого дому .
Вертикалізоване мислення
з імпульсивної хвилі
грубі запахи
обмінялися відбитками пальців .
просто себе
в кого ін
пощадити традиції .
Прозорливість
ризикуючи бути
тільки цей розворот
à l'orée du jour commençant .
210
Pleine Lune s'est levée à l'ouest
Demain matin ,
petit déjeuner entre amis
et tartine de rêves
Puis les enfants passeront
Dans le transat face à la girouette j'ai mangé deux pêches plates ,
la seconde plus mûre que la première
À l'est rien de nouveau .
209
Всі ті
які виступають вперед
виходячи з лісу
на межі сказаного .
À celles et ceux
мучиться розрізненими думками
фрагменти минулого
що ми не можемо забути .
До тих
який ефектом рукава
показуються у вікнах
промовляючи до натовпу безіменних .
Це сталося зі мною
збираю свій багаж
безпосередньо перед від'їздом
знерухомити час .
Це сталося зі мною
під тінню дерева
кинутий місяцем
боятися холоду новинок .
Я міг подути в раковину
і більше не стримую своїх бажань
з'єднуються з каблуком
настрій квітчастих лугів .
Тоді повертайтеся
до тих
звичайні пригоди
приєднатися до натовпу
верхні серця
думки про штрих-код
щоденної подорожі .
208
Amour
секрет
спілка
se souvenir
cœur blessé
rires
croissant de lune
soleil et lune
покинути
en aventure
brûlure
la séparation mûrit l'âme
voyage
mon cœur est fou de toi
au miroir de ta main
rose épine
ronces
ne dis rien
je te cherche d'espace en espace .
207
Comme le disait Hérodote au deuxième siècle avant notre ère : ” … En vérité, aux tout premiers temps, naquit Chaos, l’Abîme-Béant, et ensuite Gaïa, la Terre, … et Eros “.
La Mystique est fille du Chaos .
Le Désordre, c’est le refus de l’illusion et de l’apparence, et c’est là qu’éclate la différence entre le mystique et le profane .
Il faut être fort pour refuser le confort de l’illusion et remiser le “мене” dans les oubliettes du dérisoire . Il faut être fort pour persévérer en solitude et en silence, dans le labyrinthe obscur des années des années qui passent, porté par la seule confiance en soi .
Mais quelle est la motivation de celui ou celle qui renonce à la facilité des apparences ? Il est, ou elle est, habité par une soif d’absolu .
Mais d’où lui vient cette soif “mystique” ? D’où vient cet élément, cet évènement, d’où germera cette incroyable et improbable démarche surgissant du fond du fond de soi-même ?
On parlera de “prédestination”, d’ “insight”, від “grâce”, від “hasard”, d’ “occasion”, від “rencontre”, від “déclencheur” du fait d’une situation extrême, exceptionnelle ou traumatisante . Mais cela ne suffit pas car si la graine semée par une main extérieure est nécessaire, il faut aussi un terreau fertile pour recueillir la graine à l’intérieur de soi .
Seront-ce des hommes et des femmes porteurs de ce trésor, porteurs de ces prédispositions, de ces dons, de ces hasards et de ces éducations qui seront favorisés ? La question reste posée et le restera . Il n’y a pas de réponse toute faite, car il n’y aura pas de réponse pour qui ne se pose pas la question . Cela commence par l’art du questionnement, ou plutôt par l’art de l’étonnement, et même de l’émerveillement, car qui ne s’étonne de rien ne saura questionner quoi que ce soit .
Y aurait-il des moments favorables à cette rencontre ? L’histoire, l’anthropologie, la sociologie, la psychologie, la psychanalyse nous donnent des pistes ; ce sont durant les périodes les plus troublées, les plus chaotiques, les plus incertaines, que la Mystique connaît ses meilleurs moments .
Mais ce processus d’éclosion de la Mystique ne dure qu’un laps de temps . Passé le temps du désordre, passé ce temps de l’ignorance ; il se peut que nous allions vers une certaine “inconnaissance”, c’est-à-dire vers une autre ignorance où deux étapes nous attendent, à la fois disjointes et complémentaires : la prise en compte de l’origine des choses émergeant de l’illusion – à prendre sans mépris – , et l’atteinte d’un autre niveau de conscience, de lâcher prise, de transdisciplinarité, de maturité, d’ouverture hors normes établies .
Certains, benoîtement, suivront les conseils de la bienséance environnementale, tandis que d’autres, assidûment, emprunteront le sentier abrupt, se livrant totalement et sans procédés spéciaux à cette “folle” quête, afin deregarder етбачити .
Alors il y aura juste à se laisser conduire jusqu’au Mystère au-delà de tout nom en refusant d’y associer la formule affirmative de cet Ultime , en refusant d’y associer la clé ultime de toute problématique .
Ainsi allons-nous, de connaissances en sentiments vrais, vers ce que nous sommes . ми, bien petites choses dans un monde si grand, mais aussi figures hologrammiques de ce grand Tout . ми , les“Responsables”, les “Mendiants”, les “accroches Cœur” de la réponse fondamentale .
206
L'instant présent , le présent est une offrande, un présent .
Apprendre à oser et à savoir recevoir .
Voir sans plus regarder .
Entendre sans plus écouter .
Sentir sans plus renifler .
Goûter sans plus ruminer .
Ressentir sans plus toucher .
Comprendre sans plus réfléchir .
Connaître sans plus savoir .
Manier la pelle sans épuiser la mer .
Vivre totalement le présent .
Vivre totalement dans le présent .
Il ne s'agit pas d'insouciance .
Il ne s'agit pas non plus de prévoir l'avenir .
Il ne s'agit pas d'accumuler des protections contre toutes ces peurs qu'on invente .
Il s'agit de développer dans chaque présent des forces et des ressources
qui permettront de faire face à ce qui adviendra .
Il s'agit d'enrichir le présent .
Il s'agit de laisser surgir la confiance ,
Il s'agit de contempler la fleur sans la cueillir .
Il s'agit d'entrer en résonance avec ce dont on se méfie .
La résonance exige la paix .
Et plus encore la paix du cœur et de l'âme .
Toute résonance est impossible sans le tumulte intérieur .
Commencer par rendre le mental disponible pour le réel ,
et bannir la question : " Que puis-je prendre ? "
pour la remplacer par : " Que m'ait-il offert ? "
205
Crier :
"Va la querre à l'aille" в "Champagne" ,
ce chien que nul n'avait éduqué
à rabattre les vaches
là où elles devaient brouter .
Il pleuvait .
Immobile ,
assis sur une pierre plate ,
enveloppé dans la pèlerine de caoutchouc ,
à chaque goutte de pluie frappant la capuche ,
répondaient de fines coulures d'eau .
Je ressentais le mystère d'être " бути " ;
ce que plus tard je nommerai
" le cœur du temps qui passe " .
Dans l'abri sans toit ,
paré de grosses pierres gris bleues ,
j'étais le vent ,
qui par rafales ,
griffait mon visage .
J'entrouvrais et fermais les yeux ;
pour découvrir le plein et le délié
dans le mi-clos de mon corps .
Je léchais l'humide autour de mes lèvres .
Les mains à l'abri ,
j'étais tout ce qui m'entourait ,
sans que je ne le touche .
Je savais que Grand'père viendrait me chercher
pour rentrer les vaches .
Et pourtant je ne l'attendais pas .
Je regardais ailleurs .
Je n'avais pas d'heure .
J'apprenais à ne pas vouloir que cela arrive .
Et que Grand'père surgisse !
C’était bon .
204
Pierres dernières , papillons de l'enfance , les branches effeuillées du frêne ne lèveront plus la poussière du chemin . La coccinelle sera libérée de la boîte aux ampoules pour au pointu de l'herbe prendre son envol , ses ailes noires sous la chitine rouge à points noirs bruissant contre ma joue . Au bout du bâton , lever la bouse sèche et découvrir vers et insectes dans leur travail de décomposition avec pour roi , le coléoptère noir . Retourner la pierre , c'est voir le sombre enclos de la pression de l'en-dedans , c'est se rencontrer en solitude avec l’œil du cœur . Il est des pierres , sur la pâture , posées au gré du temps . Il est de ma liberté de les placer où bon me semble , більше juste sur le passage des cavaliers. 203