Eclosion de bienveillance Que valent les écueils Devant la Beauté Sous la coupe des vents Passent Notes étrangères Le palanquin des jours sans fin. S'offrent Les souvenirs Le piétinement de la foule A l'entrée des lieux saints Que la gerbe rassemble Dans la danse des esprits Que notre main désigne. Dieu Que l'univers est grand Que nous baignons dans un monde primordial Hors dogme En cette activité qui nous dirige Retrouvant l'union avec le Tout Et sa caresse d'Etre. De jouer Avec notre code De favoriser le retour à la source En énergie de conscience A distance des temporalités. S'offrir A la pluie des particules Aux portes de la perception. Voyager Sans peur et sans tabou Aux marches des palais. S'autoriser à mettre le doigt Sur l'Invisible Sans renier la Vérité Cette présence cette transparence Où affleure l'Absolu. Demander De défragmenter nos pensées et nos manières d'être De participer au dialogue des Eaux Vives C'est ça le plus important. Sans brusquerie A mesure du doux et du cordial Etre à l'écoute Du fin et du superbe Faire le travail En plein emploi de soi Puis repartir.
Я косив траву з інвазивними ромашками уникаючи дзвоників біля мигдального дерева потім було вишневе дерево яблуні бузок і гліцинія, уникати. весняний розквіт начала любові сліпучий своїм виглядом скритний у своїх схильностях з ростом листя прикраса, що прикрашає наступні місяці. Я йшов по росяній траві намалював кілька рухів ци кун оглянула банки, раковини та ванни квіти та кущі ти дихаєш нами. Тоді , сидячи на дерев'яному стільці Я пірнув у поневіряння в живій тиші плескання руками виникають спогади наших перехресних садів в цьому моєму житті споглядати драпірування майбутніх днів, відвар космії, наш батько.
Ніхто не ворогує коли здіймається крик ночі налагоджений рух в млинці захоплень. Прикрашені тисячею вогнів серце ангелів і його чашник, Інавгурація під час збору врожаю. Виснажений і мстивий Святе біля комина Таємниця людською мовою Всі піднялися попрощатися з нашою мамою. Втомлений перед пограбуванням проковтнути в таємних комісіях двозначності різанини тварин в їхніх нутрощах. Чи буде нас забагато до очищення Буття поступитися нашим місцем в ясності ефіру ?
Втік за пагорб божественна і наклепницька Мелюзіна ця шлюбна зустріч викликала вранці роздумів. Зупинка на розгортанні витоків у значенні сенсу, що пагін пагінує парнаський козел напівголий показав вічне забуття буття. Тихе полум'я на борту "Аналогу". ефемерне слово обіцяти вірність своєму заклику зсередини стежкою піднялися. В лазурі долі світанковою ясністю душа в паломництві блукав сільською місцевістю. Батьківщина Шепітних дощів притулок наших мандрівних сердець сепії дитинства здав знахідку на зберігання. Постріл влаштований віялом так багато з вас просили тіла що чутка пішла нібито скромної реконструкції. 418
Слова клацань і ляпасів підпис небо мішура сміття. Мандри узаконені через хибну пропаганду. Повітряні атаки поливати ніч свист бомб. Перевернуті Могили цвіт тріщини духу. Немає надії, крім маленької поетичної руки прибитий до дверей сараю. навіть комахи покінчити життя самогубством на покинутих пляжах. Вранці земля вкриється жовчю. Стійке позування істот, позбавлених любові. смерть тут, латунний власник апокаліптичних цимбалів. Дерево зводить свій скелет на задушених рівнинах.
Манон - молода місячна жінка Чия душа летить зі швидкістю світла Вона на щастя розкута Без психічного Без судження Його ставлення до світу є природним фактом Sa maturité artistique relève de la pure nécessitéЯк вона відчуває те, чим вона живе В момент Його цінності чужі тому, що робиться Його Правда - це правда моменту Чутливість у прямому контакті з жестом Вона ірраціональна в безперервному потоці Вона є фундаментально справедливим принципом Те, що людина витягує з тварини Це не Манон, яка веде картину Це живопис, який робиться через нього.
( робота Манон ВІШІ )
416
Elle peignait la nuitsur une toile blanchebâtissant son royaumed'invisibles touchesaux vertèbres de son arbre. Lentes et fluidesles coulures de l'espritproposaient leurs sucresau vertige des songesentre l'air et le monde.Le vent se levala Bête vinten catimini sous la lanternedonner le mot de passeterreau pour un sol pur. Le mufle soyeux du bleu charrettefit trembler l'instantmarqué d'une flammeque l'œil au trait d'unionfît danser sous les étoiles. 415
Au plus fort des choses périssables le piano se fait trompette sur le frisé de ses cheveux regards croisés vers le visage aux rayons ailées. Soutenir le langage pareil au papillon de nuit coulent les notes vers la chambre des romances afin qu'il se souvienne. Les bras révélés sur cette robe noire traversent la Vie au canevas des fluttes agasses le chant soudain jaillit sur la table des tourments.
Ne nous dédaignons pas à l'ombre des tamaris si aveuglé de lumière je te blesse s'échappe le cri d'un lien pour renaître. 414
Haute horlogedes montées de sève, sur les dalles la marcherompt le souffle de la bête. Se recueillent les frèressous leurs capuches de bureprès du baptistère, refuge des chrismés. Suppliantes, les âmes volettententre les piliers de la nefabeilles bourdonnantes en crépusculela nuit bientôt de silence présente. Les ancêtres seront honorésle pain rompusur les dalles propitiatoiresdes mondes soupirants. A même le solvivante lumièreaccordée à celles des autreselle reste là quand rien ne reste. 413
Près de l'ombre des choses premières chercher la vareuse qui nous protégera du grain, porter sur le chemin désentravé le panier d'osier des travailleurs.
Les arbres mes frères, être le vent d'un dessein secret dans l'immobilité du saisissement, être l'Ouvert.
Ne pas se résigner, un pas de côté et ce serait la fin.
Langage et silence en toute franchise, élever nos cœurs vers l'autel des rencontres, accueil de nos œuvres, accord avec l'âme du monde.
Frotter sa pierre contre la pierre de l'autre sans que le chagrin nous éloigne, ми, nullement attachés au confort, ми, dans l'espace, aperçus, balancement du roseau, par le périscope de nos amours.
