Aux limites de la quête et du doute il y a cette attente, la clarté en son avènement.
Les nuages peuvent se déliter, les vents ne suffisent plus, il y a aussi la marée du cœur qui fait vaciller l'être.
La pluie qui tombe sur le ciré au contact de la peau nue électrise la conscience d'être au delà de la chaleur animale et en deçà du monde.
Plus rien ne se passe comme avant les vaches continuent de brouter le chien est assis entre mes jambes, je suis adossé au talus de pierres, tous deux sommes de garde au goutte à goutte du temps qui morigène.
Reviennent du large les voiles de l'enfance.
Il faut partir pour ne plus revenir, l'humide et la lumière se marient, demain il y aura l'arc-en-ciel.
Моя стара мама звідки вона прийшла я не знаю можливо з цього потяга над віадуком потім назад до пекла з сестрами без Марії покинуті в забруднених простирадлах запропонував терору.
Мій мовчазний і люблячий батько причепився до дружини як пліт Медузи бігає щасливо за візком при виході зі станції в пилу Монтаміза потім спираючись на соломинку грав на трубі.
У них народилася дитина запрошуючи їх одружитися прекрасне дитя весни компенсувати вступ у війну в кінці шляху між пшеницею збирання волошок і маку в ніжності та наказі щоб доля сталася.
Його зватиме Джон як той дядько, що помер молодим звільнений з окопів та іспанський грип що мені довелося перевтілитися прийшов через п’ять років в тіні на порозі у бабусі Дунай.
Що я знаю ? Я ніколи цього не бачив але я вірю в це.
Потім прийшла дівчина якому Лулу дала своє ім'я жайворонка чути в планезе у літньому раю знайомого Оверні.
Коли весни наймолодша це був великий потрясіння забуття лачуги Гренель наша дика мати вже не була виснаженою керувати прибутками свого дитинства далеко від бомбардувань вона знову стала на ноги переставив деякі частини головоломки і повернула Фіфі під подушку.
Далі вони не пішли працівники нашого джерела побудований на руїнах сімей в еміграції вони відпочивають поза сценою під зірками широкого неба що недаремно споглядати ввечері, коли RER трясе гробниці.
Іноді на вершині три яскраві плями дивляться на нас позаду хмарної гонки співають наші мертві живий розкид на їхньому життєвому шляху розповсюджується чутка про торнадо що вітер піднімає по дорозі до Фруджера як виведення Бошів з Мон-Муше їхній пакет виконано.
Настав час розстелити скатертину на траві Праду принести посуд у великому плетеному кошику не забуваючи про чорне вино, витягнуте з бочки сміятися і говорити голосно в той час як діти балакуються нехай кума підготує камеру а той дід хрестиком розписується нижня частина пирога.
підійшли ближче біля великого бука щоб стерти пори року повертаючись у минулі роки. Сидячи коло пня споглядати високе листя згадали стежка дикого кабана. Потім помолився щоб дощ повернувся під тріск бруду бухта остаточного захисту. поцікавився того, що вони робили динозаври наші друзі повалити високі дерева в той час як величезна рівнина bruissait des cavalcades завершені тіні за межами звичайних пасовищ. точковий годинник тільки тінь і світло викривлення з гірким диханням наказ і заперечення наших братів наступників п'яний майбутнім життям і біжить під лісом у бік галявини, оточеної качанами виступати останній камінь. 536
Se ferme l'opercule du bulot sur le sable aux bulles savonneuses caresse du temps qui passe au creux des vagues lasses valse lente narines dilatées conques marines ahanantes la main effleure la levée des voiles sous la vergue tendue note métallique du piano silence racé sagace errance d'avant la venue de l'ange à la mine chafouine sous la pluie de pétales que le vent éparpille mille baisers à l'encan pour les pigeons de l'automne brasier rassemblant au sortir de l'octroi l'envol clair de ce qui fût. Mourir blanc vivre noir. 535
Sur le front bleu de ton enfance par les passes sombres de la nuit un œil s'est posé petite flaque d'eau salée sur tes lèvres ondulées que le vent pousse frêle caresse à peigner tes cheveux bruns à la base du cou et franchir d'un geste le fond de l'univers.
Ô ma femme aux reins creusés sorcière feinte danse en rond au sacre de l'automne je te hume et me perds au lacis de tes bras et jambes.
Je roule le tapis de prière hors la nuit noire point de faux semblant juste la musique de l'ancien soleil blanc cet amoureux à la colonne vertébrale fécondée. Je calme mes ardeurs sans que se brise l'œuf blanc sur les rails du dogme loin des codages cérébraux au reste peu demandeurs. Je distingue les essences subtiles au milieu des pensées immondes et transforme le vacarme en musique intérieure. Hors la vie quotidienne point de transformateur.
Me dis que la parole poétiquec'est comme la mergiboyeuse de rêveset racleuse de motslorsqu'elle griffe la côte. Et si c'est de nuitque la foi chancelleet qu'un vent froid brasse l'écumeles hurlements des marins en détressese font entendre dans les criqueschapelles ardentes des trépassés. Rare et obstinée présencede cette nécessité du poèmerévélation quotidienneà ne pas manquer le rendez-vouspercée magique des mots de braisedans l'âtre aux éructations aiguisées. Je vous aime ma vied'humbles existences affubléedentelles du jourque des mirlitons dévorenttelles les perles de verredans la lumière clignée du matin. Ne vous affligez pointil est une poupée malmenée de l'enfanceabandonnée sur le trottoirque le passant ramasselambeaux de tendresse écruetransfigurant celui qui la regarde. Les tambours de l'automneont rassemblé les murmureset claque aux marches de l'universla vision stellairedes officiants du cerclesacréque l'amitié révèle en échos. Viens contre l'arbreet le sais par avanceque la gerbe des flûtiaux courroucéspar la plainte insenséeconstruit le décorde nos retrouvailles naines. 532
Tu entrerais en faisant tinter l'éolyre et le ciel s'ouvrirait. L'écureuil dans l'amandier de branche en branche évoluerait avec agilité. Tu me donnerais des nouvelles de là où tu es pour que nos mains se joignent. Je t'entendrais légère gravir l'escalier très haut jusqu'à l'aube. Tu m'indiquerais le chemin des joies et des peines toi mon aimée. Ton ombre aurait la tendresse des matins de printemps près du canal de notre rencontre. Et si le soleil perce les nuages il y aurait grand gazouillis parmi les peupliers.
Cette joie d'exister d'affirmer de faire naître d'adapter d'exprimer.
Cet acte par lequel exister entre le terme et l'inertie en intégrant les limites le revers de l'existence. L'existence donnée une fois pour toute sans nous prévaloir de la présence est piètre chemin et transformation de la joie en souvenir.
Notre situation ne cesse de changer la présence est en rapport avec les choses existantes et qu'elle demeure à conquérir irréductiblement.
Je muir je muiret ne puis retenirles pleurs de la nuitles nuages en leur coursele craquement des coquilles d'œufsl'essence des chosesla couleur de l'enfancele miel des estampesle milieu entre deux excèsl'inaccompli de la perfectionla poigne du destin. Me fait vivreet retiensla générosité de la joietoute mesure à l'unissonvisant l'utilepar un effort constantpar dedans et dehorsêtre ad libitumle plein et le déliél'ambre des mers du nordet le corail des mers du sudchair de nos cœurs. 530
